Романи

Начало книги

Він не був щирою людиною, відкритою світові. На його чолі відбивалося вічне протистояння з людьми, та й із самим собою, — і не тільки внаслідок надзвичайного характеру.

Роман Андріяшик (1933–2000), який прожив від голодомору до зламу тисячоліть, був епічним прозаїком. Його постійна невдоволеність тим, що маєш, немовби втілює настрій того, що не вдалося осягнути українцям у своїй давній і недавній історії. У його прозі немає настроїв завершеності якоїсь значної справи — все через нездійсненність особистих літературних медитацій, нерозривно пов’язаних з українським прагненням, що протягом життя багатьох поколінь втискувалися в різні рамки фразеологій і побуту, проте залишалися такими ж болісно зачаєними та небезпечними.

Наративність Андріяшика не пояснюється виключно з естетичних позицій. Його художня стилістика, зважаючи на величезне творче обдаровання, тобто значні стартові можливості в літературі, не стільки розвивалася, скільки виживала, щоб залишатися художньою в умовах пресингу тоталітарної риторики.

Читать дальше →