Unknown

Начало книги

У місцевих «Ізвєстіях» з дня 16 квітня тисяча де­в’ятсот вісімнадцятого року дрібними черенками у хро­ніці було:

«Петро Григор’єв, робітник тютюнової фабрики Асмо- лова, покінчив самогубством. При ньому знайдено запис­ку ось якого змісту: «Ідуть на нас гайдамаки, а германці за ними. Не можу цього пережити, бо гине революція, вмирає робітничо-селянська воля».

А за три дні досвітку збиралися в степу залізничні варстатівці *. Мовчки посідали на могилі, невесело диви­лись, як з-поза вітряків станичних ставало огненне сонце. Як воно сперлося на найвище крило, надійшов від міста Зотов — машиніст, що до шістнадцятого фельдфебелем нещасливо служив: під Оликою ліву руку розчавило. Те­ліпався на вітрі синій рукав, вогнями горіло похмуре неголене обличчя. Постояв, закурив. Сашка Лизньов га­зетку йому тицьнув: наші вже й Матвіїв Курган зали­шили...

— Молодь, сходь, старйо, піджидай! — хрипнув Зотов, і почалося навчання. Затріскотіли кріси, розбубнився максимка, і засвистіли робітничі кулі по степу, як море житейське, широкому, як червона воля, весняному, ра­дісному. Заіржали у тривозі козацькі коні й вихром- стрибуном шугнули в станицю, де стайні багацькі, де вівса півжолоба на душу. І дзвонами далекими, криком птахів перелітних заспівали душі кулеметників, душі трьох малолітків: Костя Вяльцева, Стьопки Мальцева й Моськи Панькова, кавалерів робітничих, що до бою за волю готовились.

Читать дальше →