Роздуми про експеримент вiд травня 2000 року

Начало книги

Так багато писав про здоров’я, а потiм про експеримент, (хвастав!), що совiсть штовхає мене написати декiлька сторiнок, що б вiдзвiтувати i прокоментувати. Тим бiльше, що експерименту незабаром буде шiсть рокiв i пройшли вони зовсiм не гладко.

Чи змiнилися мої переконання?

Вiдповiдаю вiдразу: не змiнилися. Навiть ще змiцнилися. Збагатилися досвiдом хвороби.

Але спочатку трохи моєї iсторiї — для тих хто не знає.

Режим обмежень i навантажень придумав у 1954 роцi, коли замучив хребет. Бігати розпочав у 1971, коли взяли собаку. У 1985 виникла блокада серця i бiг припинив, обмежився гiмнастикою. У 1986 р. ушили електростимулятор — стало краще, вiдновив бiг. У 1993 р. стимулятор замiнили.

Наступ старостi вiдчув у 1992, коли перестав оперувати. Обмiркував механiзми старiння i вирiшив пручатися через великi фiзичнi навантаження. Спочатку 2500 рухiв гiмнастики, половина з них iз гантелями 5 кг, потiм навантаження подвоїв. Бiг збiльшив до 5 км. Старiсть вiдступила. Два з половиною роки усе було вiдмiнно. Тодi i ця книга — «Преодоление старости» — була написана. Знав, що є аортальний порок серця, але обстеження обдурило — показувало що порок неважкий. Помилилися. Сподiвався — обiйдеться. Не обiйшлося. З'явилася задишка, а потiм i стенокардiя, знадобився нiтроглiцерин. Експеримент — з обережнiстю — продовжував, тiльки не бiгав. Обстежувався регулярно — серце збiльшувалося. Стало ясно — природу не обдурив, потрiбно збиратися на той свiт. Був спокiйний. Але от у травнi 1998 року дочка (вона кардiолог, професор), i учнi запропонували — їхати на операцiю в Нiмеччину — у рiдному iнститутi таких старих не оперують.

Читать дальше →