Легенди про зоряних капітанів

Начало книги

Над озером сяяли зорі. Старий довго дивився в небо, потім сказав юнакові:

— Тут, у горах, зорі справляють дивне враження. Наче лампи в порожній залі. Люди розійшлись, а вони світять… Світять, хоч це ні до чого.

Його співрозмовник був надто юний, щоб вгадати за цими словами настрій. Він відповів:

— Зорі віщують гарну годину. Отож ми побачимо іоноліт. — І заклопотано поглянувши на небо, він додав: — Погода тут змінюється щогодини.

Запала мовчанка.

Старий думав про те, що все створене людиною несе на собі відбиток людської долі. Міста, машини, книги народжуються і старіють — інколи швидше, інколи повільніше, — пізнають славу і забуття. “Ні, не все старіє, — заперечив він у думці сам собі. — Ідеї, які ведуть людей, мистецтво… так, звичайно, мистецтво… музика…” Скоряючись якимось своїм законам, його думки перекинулись до музики. Він згадав “Богатирську симфонію” Бородіна — вона звучала тут сорок років тому.

Читать дальше →