Жінки душі моєї

Начало книги

Я не перебільшую, коли кажу, що була феміністкою із садочка, ще до того, як про це поняття дізналися в моїй родині. Я народилася 1942 року, тож ми говоримо про сиву давнину. Гадаю, моєму бунтарству проти чоловічої влади поклала початок ситуація моєї матері Панчіти, яку чоловік покинув у Перу з двома дрібними дітьми і немовлям на руках. Це змусило Панчіту шукати притулку в домі її батьків у Чилі, де я провела перші роки свого дитинства.

Дім моїх дідуся і бабусі в кварталі Провіденсія у Сантьяго, тоді ще житловий, а нині лабіринт офісів і крамниць, був великий і потворний, то було чудовисько з цементу: кімнати з високими стелями, протяги, кіптява від гасових печей на стінах, важкі портьєри із червоного плюшу, іспанські меблі, зроблені так, щоб протривали вік, жахливі портрети покійних родичів і стоси запорошених книжок. Фасад будинку був благородний. Вітальні, бібліотеці та їдальні хтось постарався надати печать вишуканості, але користувалися ними дуже мало. Решта дому була безладним царством моєї бабусі, дітей (двох моїх братів і мене), хатніх робітниць, двох-трьох псів невизначеної породи і напівдиких котів, які безконтрольно плодилися за льодовнею; куховарка топила кошенят у діжці в дворі.

Читать дальше →