Віолета

Начало книги

Любий Каміло!

Пишу ці сторінки з наміром залишити тобі сповідь, бо думаю, що в далекому майбутньому, коли ти будеш старий і зморений нудьгою, можливо, схочеш мене згадати. У тебе зберігаються мої листи, в яких записано все моє життя, але ти мусиш дотриматись обіцянки і спалити їх, коли я помру, бо вони сентиментальні і часто злостиві. Цей короткий виклад замінить те чимале листування.

Люблю тебе, як нікого в цьому світі,

Віолета

Санта-Клара, вересень 2020 р.

Я з’явилася на світ у буремну п’ятницю 1920-го морового року. Того дня, коли я народилася, пропало світло, як це часто бувало в грозу, і запалили свічки й гасові лампи, які про всяк випадок завжди тримали під рукою. Моя мати Марія Ґрасія відчула перейми, які так добре знала, бо вже народила п’ятьох дітей, і віддалася стражданню, змирившись із думкою, що приведе на світ іще одного хлопця при допомозі своїх сестер, які не раз зараджували їй в таку критичну мить і не втрачали голови. Родинний лікар уже кілька тижнів без перепочинку працював в одному з польових шпиталів, і їм здавалося нетактовним кликати його заради чогось такого прозаїчного, як пологи. У попередні рази вони могли розраховувати на повитуху, завжди одну і ту саму, але та жінка стала однією з перших жертв інфлюенци, а іншої вони не знали.

Читать дальше →