Загадка однієї неділі

Начало книги

Мартін стовбичив посеред просторої вітальні Ругміли. В руці виблискував браунінг, обладнаний глушителем. З мого місця на оббитому червоним оксамитом дивані Мартін здавався навіть огряднішим, ніж насправді був. Високий, мускулястий, пропорційної статури чоловік. Його ясно-блакитні блискучі очі так гармонували із світлою шкірою. Хвилясте волосся, припорошене сивиною, замолоду, певно, було рудувате. Попри всі ці ознаки, які не часто побачиш серед нас, Мартін був кубинець. І я добре його знав.

Ругміла — Мартінова коханка — стояла поруч нього. Вона булав усіх відношеннях привабливою жінкою. Не сказати б, що вона красуня, але таки гарненька і, безперечно, задовольняла вишукані смаки Мартіна; літ їй десь двадцять чи двадцять п'ять.

Вона й собі обводила присутніх погрозливим поглядом своїх чорних, ніби вуглинки, очей.

— Руки вгору! — наказав Мартін, і його нижня губа зловісно витягнулася.

Ті двоє, поруч зо мною, сиділи на дивані приголомшено. Я ж — ні. Бо знав — уся наша брудна робота була ніби на долоні в Управлінні державної безпеки. Воно відало кожний наш крок. Я ж інформував його про все, хоч у ту мить був не певен, що воно знало про мене, я запропонував передати усіх, зв'язавши їм руки й ноги, але, певно, припустився якоїсь похибки, і тепер в моїй голові блискавично промайнула думка про запобіжні заходи, які я на цей випадок передбачив.

Читать дальше →