Омана

Начало книги

Вона мала би прокинутися в будь-якому ліжку, але тільки не у цьому. А легке хропіння, що лунає з іншого боку, мало би належати кому завгодно, тільки не йому. Із цілковитою впевненістю, що затьмарює всі інші думки, вона усвідомлює, що їй треба звідси забиратися. Негайно, поки він не прокинувся.

Поволі і якомога тихіше Карен Ейкен Горнбі відгортає ковдру і сідає, навіть не дивлячись на інший бік широкого ліжка. Ковзає поглядом по готельному номеру та фіксує на підлозі біля своїх босих ніг труси і бюстгальтер. Сукня і зелена замшева куртка купою лежать на журнальному столику, торбинка валяється на кріслі. Трохи далі, за напівпрочиненими дверима до ванної кімнати видніються кросівки.

Карен планує кожен свій рух, аби швидко звідси вибратися; прислухається до важкого дихання за спиною, а сама дихає беззвучно й неглибоко. Швидко прокручує в голові всі моменти, гамуючи хвилю тривоги, що піднімається десь ізсередини. Зараз. Карен робить глибокий вдих, а тоді нахиляється за трусами й одним рухом їх натягує. Обережно, щоби не розгойдати матрац, підводиться і відчуває, що кімната йде обертом. Чекає, дихає. А тоді робить кілька швидких кроків навпочіпки, хапаючи однією рукою бюстгальтер і колготки, а другою сукню й куртку. Попри дедалі сильнішу нудоту добирає­ться до ванни і тихо зачиняє за собою двері. Після півсекундного вагання повертає засувку й відразу ж жалкує, коли та ледь чутно клацає. Прикладає вухо до дверей, але всі можливі звуки з того боку перекриває стукіт серця і свист у вухах.

Читать дальше →