Зашморг

Начало книги

Дзвонить телефон, і Кузьмич викликає мене до себе. Та ще й таким тоном, що я розумію: або він зараз зітне мені голову за те, що якийсь невідкладний папірець, котрий мені належить скласти, досі не на його столі, або сталося щось малоприємне і Кузьмич збирається звалити цю неприємність на мене. Ні те, ні інше, природно, мене не тішить. І все-таки мене розбирає цікавість: а раптом і справді трапилося щось незвичайне та загадкове і Кузьмич вирішив доручити цю справу мені? Щось таке було в його тоні…

У кабінеті Кузьмича я застаю неголеного, похмурого чоловіка у забрьоханому пальті і розтоптаних кирзових чоботях. Рідке світле волосся його позлипалося, у руках він мне стареньку шапку-вушанку. На червоному, задубленому вітром і морозом обличчі маленькі очі, повні тривоги та збудження.

Побачивши мене, Кузьмич каже чоловікові, який сидить навпроти нього:

— От він з вами поїде. Дорогою все йому розкажете. — І, звертаючись до мене, додає: — Візьми машину.

Читать дальше →